Я жив біля Енергодару. З перших днів війни почалися обстріли. Росіяни швидко окупували місто, а я залишався у себе вдома, у своєму селі. Життя перетворилося на постійний страх. Коли стало зовсім небезпечно, я виїхав до сестри в Одесу. Згодом сестра змогла виїхати до Великобританії, а я залишився.

Працюю охоронцем у дитячому садку, бо грошей не вистачає, а жити якось треба.

Вдома обстріли продовжуються. Снаряди прилітали просто у мій двір. Все там зараз розбите, понівечене. Я дуже хочу повернутися додому, але розумію, що поки це неможливо і надто небезпечно.