Я жила біля Бахмута. У перший день війни була розгубленою. Думала, що це якесь непорозуміння та все скоро закінчиться. Снаряди пошкодили дах та вікна мого будинку. Касетні боєприпаси розривались поряд зі мною. Тоді я вже прощалась з життям. Такої нервової напруги я ще ніколи не переживала. 

Евакуюватись мені допоміг онук, який працював у поліції. Зараз я живу в Черкаській області, працюю в школі. Мій чоловік не витримав такого стресу, помер вже після виїзду. Тато також помер. 

Зараз я чекаю тільки миру. Можливо, що вдасться повернутись додому. Кожного дня чекаю на перемогу.