Мені 34 роки. Я мешкала в місті Лебедин Сумської області з чоловіком і трьома дітьми. Зараз живемо у батьків у селі, розташованому неподалік. 

24 лютого чоловік був на роботі, я з дітьми гостювала у батьків. Прокинулася від того, що шибки дрижали і щось гуркотіло. Я думала, що то був грім. Ще й здивувалася такій погоді взимку. Потім вилетіли вікна на балконі. Я зайшла в інтернет і дізналася, що почалася війна. Розбудила маму й розповіла їй про це. Зателефонувала чоловікові. Після цього ми з мамою зібрали деякі речі й купили продуктів. 

О шістнадцятій годині почали літати ракети й літаки. Діти навіть не встигли взутися – босоніж побігли по снігу в погріб. 

Ми з чоловіком і меншою дитиною захворіли. 24 лютого у нас піднялася температура до сорока градусів. Мама з’їздила в Лебедин по ліки. Батько – чорнобилець, у мами – цукровий діабет. Вони також потребували ліків, а в аптеках не було необхідних. Перший місяць виявився найтяжчим, а потім стало легше. Харчувалися тим, що мали в погребі й морозилці. 

Снаряди літали дуже низько. Страшно було, особливо за дітей. Вони панікували, кричали, а я не знала, що робити. 

Хочеться, щоб якнайшвидше закінчилася війна, щоб усі рідні були живими і здоровими.