Я родом із селища Старий Крим, що неподалік Маріуполя. Після закінчення школи переїхала в Харків. Жила в тітки. Здобула вищу освіту. Одружилася й народила доньку. Коли почалася війна їй було два з половиною місяці. Перед війною ми з чоловіком позичили в родичів кошти й купили квартиру. 

У Харкові було багато прильотів. Ми спали на підлозі у коридорі. Потім зникло світло. Донька боялася темряви, тому ми виїхали з міста. Зараз знаходимося в Тернополі. 

Мій батько був у Старому Криму. Два тижні я не мала з ним зв’язку. Згодом я дізналася, що упродовж тих двох тижнів він переховувався в погребі. У ньому ж справляв природні потреби, бо через інтенсивні обстріли не міг вийти на вулицю. Батько майже нічого не їв. 

Потім росіяни покинули селище. Залишилися тільки військові з ДНР, що заселилися в порожні будинки. Батько кілька разів намагався виїхати, але йому це не вдавалося, бо запрацювали фільтраційні табори й утворилися великі черги. Потім він зробив пропуск на обмежену кількість днів, а «зелених коридорів» не було. Росіяни обстрілювали запорізький напрямок, тому він поїхав через росію. Його допитували. Зрештою, він через Литву й Польщу повернувся в Україну. Зараз мешкає в Одесі. Батькова сусідка розповіла, що російські військові пограбували його будинок. 

Мене шокувало те, що росіяни зробили із селищем, у якому я виросла. Батько сказав, що від нього нічого не залишилося. Також для мене стала ударом звістка про те, що снаряд влучив у погріб, у якому переховувався мій знайомий з дружиною і двомісячною дитиною.  

На мою думку, війна закінчиться не раніше, ніж через два роки.