У  перший день війни я не пішла на роботу. Я думала, що все швидко закінчиться. Залишалась вдома, нікуди не виїжджала. Третього березня у мій будинок влучив снаряд поміж восьмим та дев’ятим поверхами. Я з чоловіком пішла не перший поверх, сиділи поміж плит. Не було світла, води й газу. Потім снаряд прилетів знову, і ми пішли у підвал сусіднього будинку. Звідти потім пішли в клуб. Там дуже гриміло, зв’язку не було. Я боялась виїжджати. Потім ми поїхали в Білогорівку. Там просиділи два тижні у підвалі.

Після сильного бомбардування ми приїхали до Синельникового. Згодом сюди виїхав і мій син. 

Я влаштувалась працювати двірником. І це - після тридцяти років роботи бібліотекарем у Попасній. Я дуже хочу мати власне житло. Така моя мрія, яка, мабуть, не здійсниться.