Я була вдома у селі Залиман Ізюмського району Харківської області. О 4 ранку зібрала сестру і племінника-аутиста до спеціальної школи. Нагодувала обід їм, випровадила на електричку в Харків. О 4.30 зателефонувала сестра і повідомила, що почалася війна. Я вискочила із дому і побігла пішки в Балаклію. Там мій син-аутист навчався у спецшколі. Назад йшли пішки в село.  

Окупанти розбомбили будинок. Я отримала сильний забій голови. І ми із двома аутистами не могли навіть виїхати із села через артобстріли. У момент вибуху діти знаходилися в будинку. Шокувало, як вони живі лишилися. В цей момент мене вибуховою хвилею огріло об забор і снаряд, від якого мене відкинуло, влучив у місце, де я була 20 секунд назад.  

Під час війни мене вразила допомога і підтримка від сусіда, з яким у нас завжди були напружені відносини.                                                                                                                                                                                                                   Я не стикнулася з нестачею їжі, бо завжди виробляла продукти харчування. Я навіть давала деякі продукти односельчанам. Коли закінчилася олія, навчилися давити самі із запасів. Коли почала закінчуватися мука, я пекла із горохової, жолудевої і з муки з кореня пирію. Я займалася травами і ми знали, які рослини є їстівними. А ось наші батьки в передмісті Харькова, які проживають у нашої старшої сестри, потерпають від нестачі продуктів.    

Через війну у нас нема житла. Всю худобу втратили. Всі інструменти і приспособи – теж. Чотирирічний запас продовольства лишився на призволяще. Я отримала травму голови і нервовий зрив, діти і сестра – психологічні травми. У племінниці на нервовому фоні загострення і буде операція. У мами загострення гіпертонії.

В мене з’явились страх і панічні атаки після удару. Пройшла лікування і, щойно змогла працювати, старалася робити по максимуму. Інші члени сім'ї набагато спокійніші.

Під обстрілами допомагало прочитання книг. Особливо «Садотерапія. Як позбутися бур'янів у голові». Ця книга надавала сили працювати і, поки не почалися щільні обстріли, ми посадили шість огородів. Я навіть устигла закатати варення із тюльпанів.

Також дітям читала «Джури козака Швайки», «Не купуй нічого, май усе», «Нехай буде вода, досвід Ізраїлю». А також, нажаль, не встигла дочитати і забула вдома «Огород для лінивих» Бориса Бублика. На даний момент також допомагає листування у телеграм каналі доктора Комаровського «Здравствуйте доктор, письма войны».