Я живу в Запоріжжі. До війни працював у приватній пивоварні, а в кінці травня влаштувався на завод Мотор Січ. 

Моїй мамі 86 років. Вона жила в селі Іванівка Запорізької області. Я кликав її до себе з перших днів війни. Десятого березня народився внук. І ми разом з донькою і зятем вмовляли її приїхати подивитися на нього. Вона не хотіла залишати племінниць, але заради онука погодилася. 

Шокують постійні вибухи. Росіяни бомблять наше місто з першого дня війни. Було мало таких днів, коли до нас нічого не прилітало. У вересні снаряд розірвався неподалік від будинку доньки. 

Нам вистачало продуктів і ліків. 24 лютого я зміг передати мамі медикаменти. Ми отримували допомогу від Фонду Ріната Ахметова і ще трьох організацій. Окрім того, мамі видавала гуманітарку Кам’янсько-Подільська громада. 

Ми надіємося на те, що наші військові скоро виженуть окупантів з України. Мріємо жити в мирі та спокої.