Мені двадцять років. До війни я жила і навчалася в Харкові. 24 лютого я була у селищі Рогань Харківської області. Там на військовій частині стався вибух. Так я дізналася про вторгнення росіян.
Через два тижні у мене з’явилась можливість виїхати на евакуаційному автобусі до Полтави. Там мене прийняла незнайома жінка. Я жила в неї чотири місяці. Потім поїхала до батьків у Лебедин.
Я ледь не загинула. Снаряд упав за п’ять метрів від будинку. Він влучив у сусідський гараж. Якби не той гараж, то будинок не вистояв би. Війна дуже вплинула на мій емоційний стан. Зі мною працює психолог.
У нас три місяці не було світла й води. Ми набирали воду з колодязя. Одного разу, коли люди встановлювали генератор, щоб накачати води, снаряд прилетів прямо їм під ноги.
Мені здається, що війна закінчиться раптово. Чекаю на перемогу.
