Мені 64 роки, я з Бахмута. 24 лютого страшний був день. Снаряд прилетів на батьківський будинок і розбив його. Ми сиділи без їжі, без води і без світла. Потім сина поранило, і ми виїхали звідти.

Уся ця війна мене шокувала. Кому вона потрібна? Дітей вбивають, руйнують все на світі.

Мені потрібно було їхати в лікарню, і мене волонтер вивіз.

Син був поранений, лежав у реабілітаційному центрі. Я до нього поїхала і залишилась. Ми зараз у Дніпрі.

У мене вже яке майбутнє може бути? Переживаю, якби у дітей було майбутнє.