Яцишин Христина, 1 курс, Червоноградський гірничий-економічний фаховий коледж

Вчитель, що надихнув на написання есе - Мись Наталія

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000...  Ця тисяча днів, як шрам. Шрам, які ніколи не зникне. Його не можна забувати і позбутися. Ці тисячі днів ми запам’ятаємо назавжди. Ми ніколи не забудемо втрат, зруйнованих життів, втрачених надій, ранків, які почалися вибухами, безсонних ночей і всього, що сталося за цей період. 24 числа моє життя розділилося на «до» і «після». Кожен день став для мене викликом.

Я була у восьмому класі, коли все це почалося. Перші кілька днів було страшно. Прочитавши новини, мене охопив страх і хвилювання за моїх близьких.

Я хотіла хоч якось допомогти, і коли у школі почала займатися волонтерством, я пішла допомагати. До обіду навчалася  дистанційно, а потім ходила з подругою в школу плести сітки. Ми хотіли хоч якось допомогти й підтримати. Згодом все стихло. Навчання, тривоги, благодійність і волонтерська діяльність стали буденними. Але літо було для мене складним. Смерть близької мені людини на фронті дуже сильно вдарила по мені. Те, що я найбільше боялася трапилося.

Я довго не могла змиритися. Із самого початку я навіть не могла повірити, що це трапилося. Мої надії, що це була помилка, розвіялися, коли я побачила тіло.

Ця війна навчила мене цінувати людей, які мене оточують. Я почала цінувати час, проведений з рідними. Я зрозуміла, наскільки важливі незалежність і мир. Ця війна зробила мене сильнішою та навчила жити й допомагати іншим. Вона зміцнила багатьох людей, але і багатьох зламала. Усі наші зусилля не будуть марними. Я вірю в Україну, вірю в наших захисників і вірю в майбутнє без війни!!!