Світлана встигла виїхати з Краматорська ще до великої трагедії на залізничному вокзалі, де росіяни вбили дуже багато мирних людей, дітей, які очікували на евакуацію

Це навіть не страх, а як удар грому був, блискавки якась. Був приліт, я відразу прокинулась і зрозуміла: все, почалося. Я встала і нічого не могла робити. Усі про це балакали, казали, але все одно залишалась надія, що неможливо такого бути у наш час, щоб одна країна пішла на іншу - вбивати. Це було дуже-дуже приголомшливо. 

Через місяць мені вдалося поїхати, до Кіровоградської області, у село Червона Кам'янка. Гарні люди добре прийняли.  Там моя подруга була з мамою і чоловіком, вони допомогли адаптуватися. 

Я виїжджала до Краматорська евакуаційним потягом. Трішки панічний настрій був, бо не знала, що далі буде. 

Я виїжджала десь 5 квітня, а 8-го був удар по залізничному вокзалу. Скільки людей загинуло, поранено – це дуже страшно. 

Через два місяці я ще й забрала свою собаку, котиків. Мені довелося їхати своїм коштом до Дніпра, наймати машину, тому що собака велика, троє котиків. Я там була з моїми друзями, з сім'єю до грудня 2022 року. Коли ситуація у Слов'янську покращилася, я повернулась, і до цього часу тут.

Назад я їхала теж своїм коштом,  все нормально. Тільки собачку довелося залишити в Олександрії, тому що возити її – це стрес і для мене дуже великий, а для собаки тим більше. Дев’ять годин у машині вона не витримувала, бідненька. Я знайшла хороших людей, вони з радістю її взяли, я їм подарувала цю собаку і думаю, що їй там добре. 

Вся моя сім'я живе в Україні, за кордон ніхто не поїхав. Перша невістка з онуком в Ірпені, син з дружиною, зі сватами і дворічною донькою у Львівській області. Дуже сумую. Зараз ситуація тривожна, але ми допомагаємо, чим можемо, і сподіваємося, що все буде добре. 

Дуже велика подяка всім організаціям, всім людям, які допомагають. Гуманітарна допомога через тиждень є: і Червоний Хрест, і Фонд Ріната Ахметова, і продовольча програма. Велике дякую не тільки від мене, а й від усіх, хто її отримує. Це велика підтримка, тому що нам важкувато. 

Світло зараз почали відключати, тож до цього треба бути готовими. Призвичаюємось. У приватних будинках трішечки простіше жити, ніж у квартирах. Вода, всі послуги у нас поки що є - і слава Богу. Сподіваємося, що так воно і буде. Віримо в хлопців, у ЗСУ. Віримо, що все буде добре, все покращиться. Сподіваємось на це.

Уявляю своє майбутнє у мирній, спокійній, багатій своїй Україні - тільки так. Вірю, що всі мої онуки й інші дітки будуть жити у мирі, спокої, навчатись і радіти життю. Я буду поряд з дітьми, онуками, і все буде добре. Тільки так я бачу своє майбутнє, і ніяк інакше.