П’ять місяців я прожила в окупації. Було дуже страшно: тривали обстріли, руйнувались будинки. Росіяни ходили по хатах, перевіряли все, бо шукали наших хлопців. Мені стало дуже страшно, тому я вивезла дітей з окупації. Нам допомогли волонтери, вивезли нас на автобусі. З нами виїжджали багато людей. Ми довго стояли перед Запоріжжям. Сім днів ми простояли у полі, а навкруги розривались снаряди.

Я пішла до росіян і сказала, що в автобусі багато дітей. Після цього вони нас пропустили.

Я поїхала до Кам’янця-Подільського. Після деокупації повернулась додому, але у селі почали стріляти набагато гучніше. Я забрала батьків і знову виїхала. Знайомі повідомили мені, що нещодавно у мій двір прилетів снаряд. Я дуже засмутилась. Тяжко виживати, бо зараз винаймаю приватний будинок. Як жити далі- не знаю. Чекаю тільки миру та повернення додому. Я готова їхати навіть на руїни, але свої.