У селі не було води й світла. Щодня росіяни гатили по селу. Їжа у мене була, я навіть могла приготувати щось нашим військовим. Десять днів я просиділа під обстрілами. Сподівалась, що росіяни не дійдуть до нас. Люди почали виїжджати з села, вирішила евакуюватись і я. Мене вивіз син. Сіла в машину у колошах та куртці. Більше з собою нічого не взяла. 

Внаслідок російських обстрілів у селі не залишилося жодної вцілілої будівлі. Я стала безхатьком. У Запоріжжі живе мій син з невісткою, а я живу в Лубнах у доньки. Прилітає зараз по всій країні. Сподіваюсь, що мої рідні вціліють. Я хочу поїхати додому, відбудувати свою хату. Для цього потрібно, щоб настав мир.