Ми з Харкова. У нас під вікнами - окружна дорога, і там стояли танки. Було дуже страшно. Ми виїхали під Кременчук. У перший день прокинулися від вибухів. Схопили дитину і швидко побігли до батьків у приватний сектор. Чоловіка ледь не вбило, дивом залишився живий. Батьківську квартиру розбило. Не було світла, газу, ліків, а в нас маленька дитина, вона хворіла. Тому ми виїхали. 

Було складно виїхати, тому що нам пошкодили машину. Зв’язок глушили, ми не могли ні до кого додзвонитися й знайти того, хто б нас вивіз. За весь день було десь хвилин 20, коли не стріляли. Над нами кружляли літаки. Жахливо було. 

Ми виїхали в нікуди на чужій машині. Нам допомогли мої однокласники. Ми списувалися, підтримували одне одного, і мені не відмовили, дали машину.

Війна по здоров’ю вдарила: і батьків скосило, і в мене проблеми. Дитині чотири роки, то вона почала кліпати очима і заїкатися.

Коли в Харкові були, то були проблеми з їжею і водою, тому що все було розбите й зачинене. А тут і від Фонду Ріната Ахметова отримували, дякую, і від Червоного Хреста давали допомогу. Нам вистачало всього.

Хочеться, щоб скоріше війна закінчилася, і моя дитина жила в мирі.