Мешканцю Харкова довелося годинами стояти у черзі за продуктами та збирати уламки снарядів. 

24 лютого ми спокійно спали вдома, та замість вранішнього будильника почули вибухи. Не один чи два, а цілу канонаду. Це було десь о п'ятій ранку. Сумнівів не було. Війна...

Складно було заспокоювати дітей, вони у нас ще маленькі: трьох і десяти років.

Шокували розірвані снаряди та їхні уламки на подвір’ї, а ще – пожежі навкруги...

Оскільки запаси харчів не робились – ми не очікували, що буде війна, – то було дуже непросто взимку простояти 3-4 години у черзі до магазину, щоб придбати хоч щось для дітей і для себе.

Потім, на превеликий жаль, довелося розлучитися з рідною домівкою та батьками. Дітей та дружину був вимушений вивозити у безпечне місце. Зараз я без роботи, а до війни працював у сфері систем опалення. Думаю зайнятись чимось іншим, щоб прогодувати родину.