Мені 25 років, війна застала мене вдома, в Бахмуті. Вранці прокинулися від вибухів, відкрили гаджети свої і побачили, що почалася війна, що всю Україну бомблять. 

Коли вже війна почалась, то дуже шокували її масштаби, криваві обстріли, вбивство мирних мешканців, ну і взагалі сам факт, що розпочалася війна в нашій країні в XXI столітті.

По квітень місяць ми знаходилися в Бахмуті. Періодично місто обстрілювали. У квітні вже наша влада місцева оголосила евакуацію, і ми з родиною вирішили покинути дім, щоб зберегти життя. І десь приблизно через місяць обстріли в місті були вже більше інтенсивні, і повертатися вже майже не було можливості.

В місті були організовані евакуаційні автобуси. Ми записалися на один із рейсів, і десь 4 квітня виїхали з міста зі сльозами на очах.

На початку війни деякі магазини закрилися, але були такі, що працювали. У нас були деякі свої власні запаси, тому, в принципі, всього вистачало. Ну а коли ми вже виїхали, а люди там залишалися, їм допомагали волонтери, які привозили необхідні продукти.

Зараз ми з сім’єю знаходимось у Кропивницькому. Все одно хочеться надіятися на світле майбутнє, щоб війна закінчилася повним відновленням територіальної цілісності України та вступом країни якісь оборонні організації, щоб більше таке не повторилось.

Мріємо повернутися додому й відбудовувати рідний Бахмут. Навіть якщо прийдеться жити в палатці, але ж у себе вдома і будувати його, то ми навіть на це згодні.