Я студент, навчався у Маріуполі. Зараз мій університет переїхав до Дніпра, навчаюсь дистанційно. Родина у мене невелика, дружна. Я живу з батьками.

Моя мама працювала у великій торгівельній компанії. Для співробітників був заздалегідь підготовлений евакуаційний автобус, і нас зранку 24 лютого вивезли з Маріуполя. Привезли у готель у Дніпрі, і ми там перебували. У нас були завчасно зібрані речі. Нам зателефонували о 6:30, і за годину ми вже були біля цієї компанії.

Бабуся з дідусем залишилися в Маріуполі, але їм потім вдалося виїхати. Ми знайшли людей, які змогли їх вивезти. Ми їх ледве знайшли, тому що вони були на дачі, а зв'язку ніякого не було. Була американська волонтерська організація, яка їх вивезла спочатку до Мелітополя, а звідти - до Запоріжжя. 

Шокувало, як сильно зруйнували наше місто, як багато людей там загинуло.

Дуже не вистачає рідного міста.

Сподіваюся, що війна закінчиться до кінця року. Майбутнє своє бачу в Україні.