Мені 61 рік, живу у Слов’янську. Ніде не працюю, пенсіонерка. Донька моя в Харківській області, а син – тут, зі мною. Я хворію дуже сильно. Тут у нас бувають обстріли. Страшно, але живу якось. У нашому місті були сильні прильоти, тож звісно, шокує це все: і вибухи, і руйнування.

Мене приємно зворушує те, що давали гуманітарну допомогу. І Фонд Ріната Ахметова допомагав. Дякуємо йому.

Дуже страшно, через це і проблем багато, і різні болячки чіпляються. Якби ж то швидше війна закінчилася…