Мені 72 роки. Я у Краматорську виросла і жила. Маю дочку, є внуки, правнуки. Дуже добре жили, а зараз у нас неспокійно.

Уже не пригадую, як війна ця починалась. Здається, мені дочка повідомила. Ще й побачила в інтернеті та по телебаченню. Ми звідси не виїжджали. Не хотілося. 

Нам і Фонд Ріната Ахметова допомагав, і люди. Нам і сьогодні допомагають.

Шокує шум, коли все летить і розривається. Це страшно. Ми спускаємося в підвал і там сидимо, а потім виходимо. Переживаємо. Хочеться, щоб усе закінчилось, і було тихо, як раніше. Дуже хочу, щоб усе тихо було і добре.