Ірина родом з Донеччини. Вона жила поряд з лінією фронту, і все одно її свідомість відмовлялась сприйняти страшну новину про напад росіян

Мені 36 років, я народилася в Донецьку. Школу закінчувала в місті Добропілля, потім навчалася в Донецькому національному університеті, здобула кваліфікацію перекладача англійської та німецької мов. За другою освітою я юрист. Починаючи з 24 лютого, я кілька разів переїжджала, зараз живу у Дніпрі. Працюю за освітою.

Коли почалась війна, я мешкала в Краматорську.

Через обстріли ми перейшли на дистанційну роботу до травня.

Потім наша організація перемістилася до Дніпра, і ми почали працювати стаціонарно.

У перші тижні війни було важко, але гострої нестачі чогось ми не відчули. У Краматорську все необхідне було, нам допомагала адміністрація, за що ми дуже вдячні. А тут, у Дніпрі, ми тільки з обстрілами стикаємося. Щоправда, тут у нас родичі, нам легше.

Ми жили у Донецькій області, неподалік була лінія фронту, але все одно 24 лютого не вірилося, що вже іде повномасштабна війна з  масованими обстрілами, загибеллю мирного населення. Цей шок не минув і досі.

Ми намагаємося триматися разом, війна об’єднала нашу родину. Стрес долаємо завдяки роботі. Там є можливість переключитися - я усвідомлюю, що роблю щось корисне, а не просто чекаю, коли все закінчиться.

Я вірю, що моє майбутнє - у мирній Україні.