Мені п’ятдесят років. Я живу в селі Баратівка Миколаївської області. Працюю директоркою дитячого садка. З кінця жовтня очолюю сільський гуманітарний штаб. Організовую надання гуманітарної допомоги. Під час затоплення житлових будинків займалася розселенням людей. Співпрацюю з багатьма благодійними організаціями. 

Вісім місяців була в окупації. Було сутужно з продуктами, але не голодувала, оскільки є домашні овочі, яйця, молоко. Згодом окупанти дозволили їздити в Херсон по продукти. Після деокупації отримала зарплату. 

Найбільше шокували односельчани, які пішли на співпрацю з росіянами. А також те, що окупанти влаштували в сусідньому селі каральний пункт. Відвезли туди хлопців з нашого села, які брали участь в АТО. 

Було страшно, коли російські військові влаштовували обшуки. Вони шукали зброю та боєприпаси. 

Діти з онуками виїхали п’ятого квітня. Я доглядала вісімдесятирічну бабусю. Щодня по три рази на день бігала в дитячий садок, щоб окупанти не заїхали туди й не понівечили майно. 

Хочеться, щоб якнайшвидше закінчилася війна. Щоб скоріше відкрилися садочки та школи.