Щоденник війни: "Здається, повертатися в Маріуполь більше немає за ким і немає за чим"

Іван Станіславський – фотограф з Маріуполя. 16 березня дивом вибрався з міста. Його будинок згорів, але, як пише Іван, він відчуває від цього задоволення, бо нічого не дістанеться окупантам.

24 лютого

Маріуполь, 24 лютого, близько полудня. Черги до всіх банкоматів, на заправках, продуктових магазинах, аптеках. Дякуємо всім тим, хто вийшов на роботу як у звичайний день.

25 лютого

Другий день, Маріуполь 25 лютого близько опівдня. Вчора вечір на нервах та відносно тиха ніч. Спали, не роздягаючись.

Вранці віддалена канонада зі сходу та поодинокі вибухи доволі близько. Як і вчора, черги до банкоматів та аптек. У продовольчих ажіотаж зменшився, але й полиці з водою, хлібом та крупами пусті.

Постачання ведеться, хліб можна купити, воду розвозять, банкомати заряджають, працює громадський транспорт. У місцевих бариг все подорожчало значно.  Національні ритейлери ще тримаються.

28 лютого

28 лютого, п'ятий день війни з Росією. Маріуполь. Українська влада почала переговори зі злочинцями. В Маріуполі найважчий день, та напевно, буде найважча ніч. Місто обстрілюють з кількох напрямків майже без перерв.

Страху вже немає. Боюся лише, щоб все це не було дарма. Ганапольський слушно зауважив, що поразка в цій війні може викликати хвилю реваншизму, стати для Росії чимось таким, як Перша світова для Німеччини. Завдання цілого світу зараз – перескочити цю епоху та зробити політичні наслідки для Росії схожими на наслідки Другої світової.

16 березня

Дивом вибралися з Маріуполя. Живі. Їдемо на Дніпро.

18 березня

Приїхали до Львова. Таке враження, що нас сюди занесла вибухова хвиля. Почуваюся контуженим. Не можу припинити дивитися фото та відео зруйнованого варварами Маріуполя. Ці 1370 кілометрів можна проїхати в зворотному напрямку, але здається, міста, яке я так любив, на тому місці більше немає.

19 квітня

Це мій дім. Вперше бачу його після від'їзду. Як і дехто з маріупольців, відчуваю задоволення, що все згоріло. Звісно, у нас з цими неандертальцями цінності зовсім різні. Мої книги, гітари чи вініли з бібопом вони б усе одно не взяли. Шкодую про ескіз В. Константінова до мозаїки «Праця», це унікальна річ.

А взагалі вважаю, що пощастило. Всі мої рідні покинули місто цілими. Майже всі найближчі друзі також. Ще чекаю новин від Командира БМП та Товстого з бородою. Але, здається, повертатися в Маріуполь більше немає за ким і немає за чим...