У мене двоє дітей - Даша та Міша. Даша дуже любить танці та спорт. Міша також захоплюється спортом, відвідує гурток, нещодавно власноруч зробив шпаківню. Обох дітей надихають танці, адже саме вони допомагають їм відчувати радість і хоча б ненадовго забувати про все, що довелося пережити.

Найбільша наша спільна мрія - щоб закінчилася війна і ми змогли повернутися додому.

Початок повномасштабної війни став для нас страшним випробуванням. З першого дня наше місто опинилося в окупації. Спочатку вибухи були не такими частими, але після 11 липня почалися сильні обстріли, і ми були змушені виїхати. Навіть зараз там не припиняються обстріли, люди бояться виходити на вулицю.

Найстрашніше було бачити, як усе це переживають діти. У нашій квартирі вибило вікна. Шість днів вони не могли вийти з квартири, а потім разом з нами ховалися у підвалі. На вулицях стояли танки, а навколо панували страх і невідомість. У підвалі поруч із нами був поранений хлопчик. Дітям було дуже страшно бачити це на власні очі.

Найважчими днями для нашої родини назавжди залишаться початок війни та події 11 липня. Ми досі пам'ятаємо той страх, але найбільше хочемо, щоб наші діти знову жили без сирен, вибухів і могли повернутися до свого дому.