Денисюк Варвара, 16 років, Харківський педагогічний фаховий коледж Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради

Есе на тему “Один день”

Тривога. Нерозуміння. Війна. Це відчуття, наче руйнується світ. Для мене почалась війна, коли мені зателефонував тато і сказав: "Я не зможу приїхати на твій день народження – прийшла повістка...". Тоді я злякалась, мені через чотири дні мало бути 10 років. Саме тоді я почала боятися почути ім'я батька... по телевізору.

Все було добре, весною йому дали відпустку і ми обнялись, він привіз багато різних сувенірів, якщо можно так сказати, використані патрони і один весить і досі в мене як брелок на ключі, він мене оберігає.

Потім почався напружений момент на сході: "Іловайський котел", "Донецький аеропорт" і тд., я в літній  час була у бабусі з дідусем (батьки мого тата). І кожен вечір ми дивилися новини, затамувавши подих. Але все минулося і тато повернувся живим та неушкодженим та ще й із новим званням "Капітан".

Прошло, як на мене, багато часу після цього, тато працює програмістом як і раніше. Ми спокійно спимо, знаючи, що він вдома.

Як я зрозуміла, що почалась війна і люди зіткнулися з новою реальністю? Просто багато біженців, крах економіки, страшні новини про втрати на сході у 21 столітті - звучить страшно. Ми ніколи не будемо як раніше.

Мир для мене - це бій. Без противостояння, без війни не може бути миру. Так вже повелося у нашому суспільстві.

Я хочу жити у мирі! Війна йде вже дуже довго, дуже важко дивитися на дітей, у яких ця війна забрала тата або маму, або рідний дім.

Дуже чекаю почути по новинах такі слова: "Схід України вільний від військ агресора, міста відбудовані, люди повертаються додому".