У Новоайдарі через вибухові хвилі від обстрілів вибивало вікна, але люди продовжували ходити на роботу та чекати закінчення війни.

Звичайні робочі дні тоді були. Звичайно, ми ходили на роботу. Соціальні мережи наповнювалися такими тривожними звістками: щось відбувалося в Луганську, щось у Красному Лучі. До нас трохи пізніше докотилося відлуння тих подій.

Поряд з нами село, яке називається Побєда. Третього вересня 2014 року було обстріляне місце дислокації військових, і ці вибухи, ці «шапочки» від вибухів я бачила на власні очі. За сім кілометрів від того місця знаходиться Новоайдар, але вибуховою хвилею повибивало вікна у нас на певних будівлях.

Люди були занепокоєні. Що робити далі, якщо змінювати місце мешкання та куди їхати? І взагалі, потрібно це робити чи не потрібно? Ми не знали, чи вийдемо наступного дня на роботу. На той час я працювала заступником директора з виховної роботи у Новоайдарському професійному аграрному ліцеї.

Я знаю точно, що більше не відвідаю Луганськ, не поїду туди, хоча в мене там багато родичів. Якось трішечки сумно з цього приводу.