Омельчук Анастасія, 10 клас, Смілівський ліцей - заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Феодосія Сахна Хмелівської сільської ради Роменського району Сумської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Пасевин Надія Григорівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Того року земля і люди неначе зупинились у передчутті радості: ось-ось у синій високості з’являться довгождані гості – лелеки  і журавлі і  принесуть на крилах тепло. Та хмари нависали все нижче, і новини котилися невтішні: на східних кордонах біля моєї України сусід накопичує військові угруповування, начебто на навчання.

23 лютого 2022 року був останній мирний день в Україні і в моїй родині. Завтра у мами іменини, і я, повернувшись з ліцею, кинулась їй допомагати. Уявляю, як очі мами сяятимуть щастям, і як ми поринемо в атмосферу родинного тепла: біла скатертина, торт, свічки…

Та чогось на душі  так важко. Не покидали сумні думки. З ними і полягали спати. А вже 24.02.2022 настала чорна історична дата. Хто її пережив – ніколи не забуде.  Того ранку ніхто мене довго не будив. Ось заходить мама, наказує поспіхом одягатись. Я іще сонна, мамі не перечу, виходжу з кімнати і далі бачу картину неначе з якогось фільму: тривожні валізи, рюкзаки, голос диктора з телевізора, звуки повітряної тривоги.

Вже одягнені батьки і молодшенька сестричка, вони готові до будь-якого розвитку подій. Так почалася для мене війна…

Тяглися довгі дні. Літаки шугали низько, десь вдалині лунали вибухи… Вночі тато з мамою  берегли наш спокій, чергували по черзі, не лягали спати.

24-го ввечері з’явилися перші чужинці, щоб розпитати про місцеві шляхи. А вже 25-го моє Сміле знало: йдуть…

Зранку все навколо сповнилося якимось неясним гулом, тривога і страх охопили людей. Стогнала земля, небо потемніло. Я пам’ятаю, як телефонний дзвінок пролунав серед тиші і тато промовив мамі: « Збирай дітей у підвал. Вийшли з Хоружівки, через годину будуть тут.»

Чуємо, як колона ворожої техніки повзе моїми рідними вулицями.

Найсміливіші із-за парканів рахували ворожі танки, бронетранспортери, машини, вкриті брезентом. Там були їхні солдати. Один, два…сто сімдесят  п’ять…двісті тридцять. Цей потік був схожий на удава, і повз він на Київ.

Скільки іще таких колон – удавів рухалося на столицю?

У страшному сні такого б не наснилось, як довелося пережити. Шалений опір моїх земляків не забуду  ніколи. Пам’ятаю, сюжет по теленовинах пройшов, як молода жінка кидала в обличчя «ввічливим зеленим чоловічкам» на блокпосту біля Ромен: «Чого прийшов сюди, покидьку? Чого маску нап’ялив і ховаєш безстижі очі? Хочеш налякати? Підкорити? Не вийде. Це моє рідне Житнє ...Ми за нього будемо боротися ».  

Яка мужня, яка патріотка! Молода мати з того часу стоїть у мене перед очима…Для мене вона стала символом боротьби,  символом жінки-українки, що і сама не гнеться і іншим не дає упасти.

Знаю: кращі  із кращих, наші воїни, воюють заради майбутніх поколінь. Болить душа від думки, скільки людей заплатило життям за нашу свободу. Лягають у ті самі степові трави, як лягали колись козаки, що боролись до загину за свою священну землю.

Не повернувся з бою і мій дядечко Юрко. 17 лютого 2023 року під Красногорівкою на Донеччині його наздогнала куля.

Мій світ рухнув тієї миті: нашого рідненького, такого ще молодого 41-річного Юрочки немає… Для бабусі сонце закотилось назавжди. Я картаю себе, що не сказала вчасно, як його люблю, як пишалася тим, коли він пішов воювати. У дні родинного горя  усвідомила просту істинну: кожна мить і кожна людина, яка поряд, - безцінна.

Змінилися українці за ці 1000 днів війни. Я змінилася.

Війна не лише випробування, а  і глибше самоусвідомлення. Сьогодні мені шістнадцять, я не маю  жодного наміру тікати із своєї країни, бо немає землі милішої від тієї, де народився і живеш. Якщо раніше сумнівалась, то тепер твердо знаю: мій шлях буде пов’язаний із військовою професією у Державній прикордонній службі України.

Проходять весни, буяють білим цвітом яблуні – та хто це бачить. Як можна бути спокійним, коли десь там, в окопах триває важка щоденна праця захисників…

Знаю одне: той день, коли закінчиться ця клята війна, буде найщасливішим у моєму житті.