Сім’ї з десятьма дітьми було важко виїхати зі сходу України і знайти прийнятне житло. Ледве знайшли хатинку, яка потребувала серйозного ремонту, але на неї не було документів 

Я мешканка міста Костянтинівки. У мене десятеро дітей – п’ять хлопчиків і п’ять дівчат. Я працюю вихователем в нашому місцевому садочку. 

Близько п’ятої години ранку пролунав вибух. Ми підскочили всі. Донька заходить і каже: «Мамо, мені подзвонили і сказали, що почалась війна». Я сказала, що такого бути не може. Вона каже: «Мамо, збирай документи». Ми зібрали речі першої необхідності, документи, ліки. 

В перший  час люди всі кинулись скуповувати їжу. Ми обмінювались тим, що у кого є, ділились між собою, між знайомими. Ми їздили на базар. Були великі черги до банкоматів, люди годинами стояли, щоб отримати гроші. Світло на початку війни було, а потім почались відключення. У травні вимкнули газ і увімкнули в листопаді. Воду також в травні виключили, а включили, дякуючи військовим, аж під Новий рік. На даний час не всі ліки є в нашому місті, ми замовляємо.

Мене шокує, що люди гинуть. Мені навіть страшно виїжджати в місто. Чоловікові тітка з дядьком потрапили 6 вересня під обстріл і, на жаль, не вижили. 

Інколи думаю: може, поїхати кудись. У той же час слухаю, що там прилітає. Не знаю, куди ховатись, тому що воно всюди. Шокує те, що люди гинуть, і їм не можна допомогти. 

В минулому році ми поїхали під Полтаву. Три дні шукали собі будиночок. Ми там пробули з квітня по жовтень. Все, що могли там підробити, ми зробили, а восени почались проблеми, бо немає води в хаті. Сім’я велика, води не наносишся, бо потрібно всіх покупати. Потім текла криша. Ми її підреставрували, але на все грошей не вистачає. Спитали, чи можемо ми цю хату придбати, та виявилось, що на неї немає документів. Тому ми були вимушені повернутись назад, додому. 

Коли лунають вибухи, я до сих пір готова зібратись і кудись бігти. Але я приклад показую дітям, тому повинна зберігати спокій.

Хочеться бачити майбутнє гарним, мирним і щасливим, щоб всі діти були здорові, щоб вони були поруч зі мною. Щоб настав мир, щоб ми залишились вдома. Старші діти мені кажуть, що готові відбудовувати. Син старший - будівельник, дочка вчиться на дизайнера. Вони тільки за, щоб відбудувати своє місто, допомогти, якщо потрібно. Я б хотіла миру, щоб всі воїни повернулись назад до своїх родин, до своїх дружин, до своїх мам, які їх чекають дуже, і ми жили в мирі. Щоб більше ніхто не посягав ні на кого. Щоб ми вийшли на роботу і виховували далі діточок.