«Сестри обізвали нас нацистами й сказали, що ми самі винні»

Мені 44 роки. Я жила в селі Новоселівка Запорізької області. Батько помер в 2017 році. Залишилася мама. Їй 70 років. Я з сім’єю виїхала в Запоріжжя в перші дні війни, а вона не захотіла залишати будинок.

У березні в село зайшла колона кадирівців. Вони розбомбили школу, дитячий садок, тракторну бригаду. Ходили по домівках. Мого сусіда розстріляли. Маму не чіпали, бо їм сказали, що вона після інсульту.

Я хвилювалася, коли з мамою не було зв’язку. Потім хотіла її вивезти, але довго не вдавалося знайти перевізника. Зверталася до родичів, але вони відмовили. Допоміг син таксиста з Оріхова. Він вивіз маму до моєї сестри в Данилівку, що за Оріховом, а звідти я її забрала. Це було у квітні.

Ми з мамою зареєструвалися як внутрішньо переміщені особи. Поки я не працювала, отримувала гуманітарну допомогу. А зараз весь день на роботі, тому немає часу по неї ходити.

Раніше мама спілкувалася зі своїми сестрами з росії. А коли почалася війна, вони обізвали нас нацистами й сказали, що ми самі винні. Після цього спілкування припинилося. Я також розірвала стосунки зі своїми рідними сестрами, бо вони іншої точки зору. Війна показала, хто є хто.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/