Рибак Катерина, 10 клас, Комунальний заклад "Кармалюківський ліцей" Жмеринської міської територіальної громади 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Миколюк Галина Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни! Тисяча безсонних ночей! Тисячі зруйнованих доль! Тисячі прочитаних молитов! І це все не з казки «Тисяча і одна ніч»! Це реалії нашого життя. Тисяча днів страху і болю! Тисяча днів надії… Війна - це слово, яке несе з собою не лише фізичні руйнування, але й глибокі емоційні травми. Ці відчуття сильні та невимовно складні. Кожен із нас переживає їх по-різному.

Від початку війни досить популярною став вислів: «Ти як?» І відповідь, звісно, прозвучить різна. Часто думаю: «Як я?»

І відчуваю страх, відчай, тривогу. Серце стискається кожного разу, коли чую погані новини. Але усвідомлюю, що в душі жевріє надія. Віра в те, що рано чи пізно цей жах закінчиться. Після кожної темряви приходить світанок, і цей світанок обов’язково принесе нам Перемогу. Тисяча днів змішаних емоцій. Гнів за несправедливість, яку принесла війна. Гордість за народ, який не здався, не скорився. Радість за маленькі перемоги. Глибока печаль за тими, хто не повернеться.

Тисяча днів війни – це також і час для роздумів про те, що буде далі. Як зміниться наше суспільство, наші стосунки, наші цінності?

Війна триває, але кожен день ми стаємо сильнішими духом. Щодня віримо, що світло завжди переможе темряву. Як стверджує геніальна Ліна Костенко: «І хто б там що, кому не говорив, а згине зло і правда переможе!». Слава Україні! Героям слава!