«Сім років можна викреслити з життя»

До війни було дуже добре. Ми зробили капітальний ремонт, замінили всі меблі, опалення, поставили кондиціонер, зробили воду в підвалі. Жили добре, слава Богу. А зараз усі роз’їхалися. Діти й онуки далеко. Сім років можна викреслити з життя. А коли це закінчиться? Бог його знає.

Ми працювали недалеко в магазині «Затишок». Я прибирала, а чоловік був сторожем. Нам сказали, що в цей день будуть бомбити Красногорівку. Ми не вірили, до цього чули ці бухи-бахи далеко, поблизу все було тихо.

Я пішла разом із чоловіком на роботу. Кажу: «Якщо щось трапиться, будемо удвох». Нам зараз уже по сімдесят років. Сім років тому було шістдесят три роки. Ми почали роботу, як зазвичай. Удень я прибирала в магазині, а він працював ночами.

Я прибирала в туалеті й підсобному приміщенні, а чоловік вийшов на веранду, сидів на стільці. І всі шибки, великі шибки в магазині як посипалися! Я не знаю, що з нами було, куди він подівся.

Квартира не дуже постраждала, слава Богу, нам замінили вікна. Діти в п’ятницю виїхали, а це сталося в неділю. Якби в неділю вони були вдома... Їхня сім’я складається з чотирьох осіб. Вони завжди в залі їдять, саме навпроти цього вікна. Вони живуть на першому поверсі, снаряд упав поруч. Зруйнувалося все: вікна, меблі, двері, стеля... Сім’я там би і загинула за столом. Це спасибі Богу, що вони виїхали.

Щоправда, вони виїхали тоді до Бердянська, на море. У серпні приїхали й до січня жили у свахи. Потім трошки побули в родичів у Росії та повернулися.

Невістка дуже перехворіла, син через цю обстановку там роботу не зміг знайти.

Нам потрібен мир. У дітей дві квартири. Жити є де, а роботи, щоб повернулися й жили тут, немає.

Вода в нас є, слава Богу. Газу немає. Світло дуже дороге, особливо взимку. У першу зиму зробили опалення на електриці. Онук вступив до нас у сільськогосподарський технікум, навчається тут. Тому опалюємо дві кімнати. Нам, звичайно, дуже важко.