«Село у нас розбите - цілих хат немає»

Сергій Миколайович повернувся до рідного села після деокупації і побачив, що його хату розбив снаряд від Урагану. Полагодити дах завадили обстріли, тому сім’я все ще залишається в евакуації

Я із села Новоселівка Оріхівського району. До війни займався сільським господарством, придбав собі техніку. 

24 лютого я якраз стояв на зупинці - збирався їхати до лікарні в Оріхів, а над головою пролетіли ракети. У нас тоді над головою за три години пролетіло 36 ракет - отак ми і дізналися, що почалася війна.

З 5 на 6 березня зайшли російські війська. Ну, щось їм у нас не сподобалося. Забрали в усіх телефони, підчистили погреби і виїхали.

Отож ми і виїхали, хоч дома господарство було: і корови, і качки, і кури – все. Важко було лишати - ми те господарство стягували змалечку. Але прийшлося тікати, бо рашисти почали кидати міни – неможливо було вправитися біля хазяйства. Ні покормити, нічого. От таке життя у нас стало.

Як окупантів вигнали, приїхали ми додому - а там дах розбитий, ракета з Урагана стирчить у дворі. Стали перекривати дах - знов обстріли, та й знову приїхали сюди. Село у нас розбите фактично - цілих хат у нас немає. Ми заселили хлопців наших у свій будинок. Я допомагав їм ремонтувати техніку біля двору.

Зараз я в Запоріжжі з жінкою, батьки її також тут. Вони були також в окупації. Всі ходять, сумують за домівками, і невеселі. Мати моя також покинула свою хату.

Поки відпочиваємо після обстрілів, погребів. Я зараз по інвалідності пенсію отримую. Думав десь піти працювати. Ну нічого, потихеньку щось будемо думати. Може, дасть Бог, і повернемося додому.

Захід нам допоможе. Наші хлопці натовчуть пику тим нелюдам і ми повернемося додому - до свого життя, яке і було. Все буде Україна! Ми - на своїй землі. І нехай збирають своє нічого і їдуть свою тайгу пиляти.