Окупанти заходили в наше село з південного напрямку - звідти, де зараз тривають бойові дії. 17 квітня ми виїхали звідти, бо вже зайшли росіяни на територію нашого села. 10 червня 2023 року українські війська звільнили цю територію, і 24 серпня я вже поїхав туди. Видовище там - не з приємних. Села майже немає, на 95% усе знищено. 

Син проживав поряд. До 2014 року він жив у селищі Опитному, а як війна почалася – приїхав до мене. Жив у мене п’ять років, а потім вони купили житло, відремонтували, і у 2019 році туди заселилися. 

19 квітня будинок, який ми відремонтували, знесло під самий фундамент, лишилося тільки півтори стінки.

Я не шкодую ні про що. Головне – у мене живі внуки і діти - це для мене найцінніше.

Наразі ми проживаємо аби де, постійного місця в нас немає. Проживали в Угорщині понад два місяці, потім півроку - у Канаді. Повернувся в Україну в червні 2023 року. Наразі - то в Дніпрі, то в селі Комар. А конкретно зараз проживаю в селі Діброва Дніпропетровської області. 

Пенсія є. Вона не дуже змінилася в бік підвищення, але ми з дружиною якось викручуємося. Діти допомагають. І з продуктами є допомога, отримуємо і від Фонду Ріната Ахметова, і від інших. Звісно, ми живемо не так, як раніше. Доходів немає інших, окрім пенсії. Благо, що я колишній військовий і пенсія в мене підвищена, а в дружини взагалі - три тисячі. На ці гроші зараз квартиру не орендуєш і нічого особливо не купиш. Добре, що у нас зараз безкоштовне проживання.

Хотілося б дочекатися перемоги. Хоча я читаю про те, як ставляться до нас наші партнери, і щось мені не дуже віриться…