Я думала, що війна закінчиться швидко. У Бахмуті перші дні війни було тихо. Потім, на жаль, перші вибухи я почула. Я почала ходити у підвал. Жила у постійному стресі три місяці. Не було води, світла й газу. Було дуже важко і страшно. Підвал був обладнаний, але снаряди прилітали і щоразу здавалось, що летить саме у твій будинок. Я з чоловіком виїхала до Черкаської області. Від стресу у мене погіршилась пам'ять. Тут нам надавали допомогу. Потім ми переїхали в Черкаси.

Чоловік захворів та помер. Я його поховала.

Зараз важко жити одною з сином, який має інвалідність. Так, виживаю, а що буде далі - не знаю.