Я ніколи не думала, що Торецьк перетвориться на руїни. З першого дня війни у місті були обстріли. Я не могла виїхати відразу, бо мама хворіла. Снаряди і ракети прилітали постійно. 

Не було води, світла й газу. Коли привозили хоч щось в магазини, були великі черги. Кожного дня я брала бутлі та йшла за водою.

Ліфт не працював, мені доводилось носити воду на шостий поверх. 

Щоранку дивилась, чи є українській прапор на будівлі Укртелекому. Дуже боялась, що місто окупують. 

Я виїхала з Торецька, коли мама погодилась евакуюватись. Ми відразу рушили в дорогу. Нас вивіз перевізник. Ми виїхали до Черкаської області. Тут щодня чекаємо миру. Дуже хочемо повернутись додому.