Коли почалась війна, я з дітьми спочатку не розуміли, що може таке відбуватися у 21 столітті. Потім звикли до сирен ,поки не почались обстріли Нікополя зі сторони ЗАЕС. Ми також мали надію, що вони не будуть стріляти, бо атомна близько ,але ж все-таки це сталося. 12 липня 2022 року був перший обстріл в 21:00. Я з дітьми була на вулиці: ці гради летіли під нашим будинком. У серпні ми виїхали у Нововолинськ. У червні 2023 року повернулися додому, бо винаймати там житло дуже дорого. У липні 2023 роки поїхали в Покровське. Там більш-менш не так обстрілювали.

Важко дуже одній з двома дітьми, бо чоловік помер 20.10.2021 роки, коли доньці було 9 місяців. А 29.04.2023 року помер батько старшого сина. Зіштовхнулися з нестачею води, коли повернулися додому. Привозили в бочках, але її на всіх не вистачало. Для дитини було травмою обстріли, спати у підвалах і дуже переживав за маленьку сестричку, щоб вона не злякалася, не плакала, співав їй пісеньки…