З перших днів війни батько моєї доньки пішов на захист нашої батьківщини, майже рік прослужив і загинув. Я з дітьми не виїжджала за межі країни. Наше місто отримало звання Героя, бо наші воїни першими зустріли ворога і дали відсіч. Квартира постраждала, переїхали жити до бабусі, яка через нерви і постійну напругу, через втрату дідуся закінчила життя самогубством. Моя дитина її знайшла… Те, що вона пережила, це важко навіть уявити: втрата батька і рідної бабусі, постійні стреси. Вона займалася з психологом і потихеньку приходить у нормальний стан.

На початку війни, коли ворог зайшов у місто, ми сиділи у бомбосховищі, нас було людей 300, була нестача їжі, бо ми були не готові, з дому бігли хто в чому і не брали з собою їжу. Магазини не працювали. Коли розбомбили ТЕЦ, почало холодати, люди почали хворіти і аптеки не працювали. Нестача була ну не катастрофічна, почали люди, хто жив у будинках, нас підгодовувати. Було тяжко поки нас не евакуйовували у сусіднє місто.