Вранці, приготувавши чоловіку сніданок та тормозок в дорогу, провела його на роботу. Не вмикала ні телевізор, ні гаджети. Збиралася до школи - працюю вчителем. Аж раптом, задзвенів телефон… Жахливу звістку про початок війни почула від мами учня, котра зателефонувала вранці та з острахом, панікою, слізьми повідомила, що залишає дітей вдома, бо почалася війна… Цей ранок, ця звістка, цей дзвінок змінили моє життя, життя моєї родини, усіх українців.

Найбільші труднощі з якими я зіткнулася на початку війни – це біль, хвилювання за своїх рідних, за свого чоловіка, який пішов захищати рідну землю, нашу домівку. Це довгі чекання – тяжко не чути голос рідної людини по 4-5 діб та гадати, як він там, що з ним, чи не голодний, чи не хворий, чи тепло йому… Самотність, розпач, невідомість… Прагнення допомогти чим зможу, щоб наблизити нашу перемогу та закінчення війни, щоб коханий чоловік повернувся додому, щоб усі дочекалися своїх захисників живими з війни.

Дуже шокували ворожі ракети, які пролітали повз наше село: їхнє ревіння, шум, свит та тяжкість. Щемило серце від болю, дивлячись на наляканих дітей та людей похилого віку, які плакали та кричали від жаху. Перебої зі світлом, до яких потім пристосувалися й не звертали уваги. Постійний моніторинг новин…

Ми живемо в сільській місцевості. Працьовиті. Саджаємо огород, сад росте, тримаємо курочок. Було тяжко, але не так як людям у містах. Важче всіх було воїнам, яким не вистачало їжі, одягу, маскувального оснащення, зброї. Тому допомагалаь чоловіку, який захищає Україну: купувала військовий одяг, відправляла їжу, підтримувала бойовий дух. Одночасно викладала у школі, проходила курси, плела сітки для захисників, молилася… Мій чоловік Ярослав захищає Батьківщину з самого початку війни – має посвідчення АТО.

Моменти, які зворушили мене, - це зустріч з чоловіком, який через десять місяців прийшов перший раз у відпустку. Це радісний дзвінок зі звільненого Херсону, де мешкає моя тітка та бабуся. Це перемоги наших воїнів та деокупація населених пунктів України. Це патріотичність школярів, які своїм навчанням, своїми творами, віршами, малюнками та поробками підтримують захисників. Це небайдужість людей та їхня допомога, їхня віра у захисників, віра в Україну, віра у Європу. 

Я працюю в ліцеї – вчитель. Люблю дітей. Люблю свою роботу. Живу по совісті й працюю так!

Усе зараз нагадує про тяжкі події 24 лютого 2022 року, бо війна ще не закінчилася. Перемога обов’язково буде наша, бо ми захищаємо свою землю, свою домівку! Слава Україні! Героям Слава! Все буде Україна!