Буравльов Вадим, 8 клас, Чернівецький філософсько-правовий ліцей №2

Вчитель, що надихнув на написання есе - Білінська Мирослава Іванівна 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна — це час випробувань, страху й болю; це не лише смерть, але й таке життя. Водночас війна – це і час, коли проявляються справжні риси людської душі: співчуття, доброта, підтримка,  взаємодопомога, розуміння. Я ніколи не забуду день, коли допомога, надана нам, змінила мій світогляд і змусила по-іншому подивитися на людей навколо. 

Живучи на території східної України, нас завжди впевнювали у тому, що Схід та Захід РІЗНІ та ніколи не будуть схожим, одним народом. Можливо, в це вірив і я.

До того дня, поки війна не прийшла в мою домівку. Саме тоді я зрозумів, що у часи лиха та війни усі українці не РІЗНІ, а РІДНІ. Змінилася лише одна буква у слові, проте в той же час змінилося розуміння та повне трактування не лише слова, а усієї нації. Це сталося через декілька днів після початку повномасштабного вторгнення, бо моє місто було недалеко від лінії розмежування.

Наша родина була евакуйована на 33 день після вторгнення. Протягом цього часу ми бачили та чули багато, що стосується жахів війни. Все відбувалося настільки швидко, що ми не встигли зібрати речі. У нас майже не було їжі, одягу чи грошей. Ми приїхали в чуже місто західної України — втомлені, перелякані, без жодної впевненості в завтрашньому дні.

Та саме там, серед незнайомих людей, ми відчули справжню силу підтримки. Жінка з християнської церкви, яку я раніше ніколи не бачив, почала нам допомагати та приносити їжу. Гуманітарні організації, прості незнайомі люди допомогли з речами, одежею, засобами гігієни. Люди, які нічого про нас не знали, відкрили свої двері й серця.

У той момент я відчув змішані емоції: полегшення, вдячність, сльози радості, але водночас і здивування — чому хтось, зовсім чужий, допомагає нам із таким теплом і турботою? А у повсякденний час ми щоденно чули, що Схід та Захід – різні.  Саме тоді я зрозумів, що людяність — це не просто слово. Це вчинки. Це вибір бути добрим навіть тоді, коли самому важко. 

Саме у той момент я зрозумів, що усе що нам говорили про Схід та Захід у моїй голові зникло. У мене була єдина думка про те, що у часи потреби, горя та сліз, людяність українців підтримала мене та мою родину максимально.

Цей досвід докорінно змінив мій світогляд. Раніше я вважав, що кожен сам за себе, що в біді нікому немає діла до тебе. Але тепер я знаю: у найтемніші моменти завжди є добрі люди, які не дозволяють нам впасти. Я зрозумів, що саме підтримка одне одного робить нас сильнішими й дає надію навіть у найстрашніші часи. Ось так у моєму розумінні слово «РІЗНІ» стало назавжди словом «РІДНІ».