Бевз Віталіна, 9-а клас, Нікопольська гімназія №22

Вчитель, що надихнув на написання — Короленко Катерина Ігорівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

“Берімось краще до роботи,

змагаймось за нове життя! “ 

(Леся Українка)

Ми з сестричкою народилися у двадцять першому столітті, столітті надій на краще життя та сучасних технологій, інтерактивних гаджетів та соціальних мереж. Я з дитинства чула від своєї мами, що вона дуже сподівалася, що ми зростатимо у вільній країні, де цінують незалежність думки та слова, будемо мати все, чого колись не мали наші батьки...

На жаль, доля вирішила інакше: 

в наше життя прийшло зовсім не омріяне батьками світле майбутнє, а жахлива війна та еміграція.

Сотні тисяч українців загинули у вирі кривавих подій. Україно моя, ненечко рідна, чи зможеш ти порахувати, скільки твоїх дітей померли від голоду та холоду в підвалах Маріуполя? А скільки синів загинуло, обороняючи Херсон? Скільки жінок та дітей полягло у рідну землю Донеччини, Луганщини, на окупованих територіях Запорізької області? Скільки невинних душ постраждало від крилатих ракет, шахедів, градів???

Моя країна страждає, стогне від крові, пролитої на її родючу землю! Але українці, славні сини і доньки цієї землі, нескорені, незламні, непохитні. Я можу невпинно і з гордістю розповідати про знайомих мені українців та їх героїчні вчинки протягом тисячі днів війни... Вкрадений відчайдушними циганами на металобрухт російський танк, жахливі кадри в соцмережах, де наші військові закатовані та розстріляні за такі прості і закарбовані у нашому генетичному коді слова "слава Україні"... Я можу згадати, як віддавали своє життя сини Херсонщини за український прапор, закопаний для нащадків у городі; маю змогу розказати, як

в окупованих Пологах поранений ворогом у плече українець, ризикуючи родиною і новонародженим онуком, врятував життя і свободу всім дітям громади, коли вивіз їх до Європи через «гради» і кулі

на старенькому шкільному автобусі, нехтуючи власною безпекою... З усіма цими героями я мала честь бути знайомою у Варшаві, допомагати їм у лікуванні та реабілітації… Я пишаюся тим, що знаю їх особисто!

Новітня українська історія пишеться тут і зараз: на окупованій рідній землі, у наших містах, в яких нічого не залишилося.... Але в яких залишилися жити добрі і теплі спогади дитинства, незламний український дух, воля і сила, хоробрість і впертість українського народу, віками загартовані у запеклих війнах з загарбниками. А якщо живий український дух, то буде жити і моя країна!

І саме нам, її синам і донькам, нинішнім школярам, належить її відродити! Повернути моїй Україні колишню красу і велич, заповнити українські міста і села гомінким дитячим сміхом, заполонити нині пусті аудиторії навчальних закладів студентами, наповнити нині безлюдні заводи

і фабрики робітниками та замовленнями на продукцію...

Серце підказує мені, що саме цим ми будемо займатися тоді, як відгримить останній залп ворожої артилерії у моїй Україні, що саме для цього ми народились! Адже в кожної людини є своє призначення, своя доля, свій шлях. Нам, молодим українцям, у двадцять першому столітті доля подарувала шанс бути корисними своїй країні: працювати на її благо, захищати рідний край та свою домівку, допомагати українцям вдома і за кордоном; відновити свою країну, зробити її краще, ніж була до війни! І я відчуваю, що ми впораємося! Я точно знаю, що докладу всі зусилля для того, щоб моя країна була найкращою, щоб мої діти хотіли жити саме тут, на Богом подарованій мені дніпровській землі; щоб вони зростали, навчались і працювали тут, на благо моєї України!

Відбудуються та заквітнуть українські міста, загомонять парки і площі, заколоситься пшениця на родючих українських чорноземах, повернуться з еміграції жінки, з'єднаються розірвані родини, підніметься з руїн економіка країни... Обов'язково наступить омріяне славетною Українкою нове життя, світле майбутнє для моєї Батьківщини. Не те, сите й благополучне, про яке для мене мріяли батьки, а зовсім нове, збудоване на закривавленій, святій для нас землі, власноруч з руїн нами, незламними українськими людьми, сучасне і міцне майбутнє у своїй рідній країні!