«З появою гуманітарних організацій нам стало трохи легше»

У мене є батьки, чоловік, діти. Ми весь час проживаємо в Красногорівці. До війни працювали, діти вчилися, все було добре. У зв'язку з війною роботу втратили. Батьки вже на пенсії, їм потрібно допомагати, а допомагати нічим.

Пам'ятаю момент перед початком війни. Ми поїхали до батька чоловіка привітати його з ювілеєм, а виявилося, що у нас почалися бойові дії. Ми приїхали в самий пік активних дій, навіть не знали про це.

Наш будинок трохи постраждав, але завдяки гуманітарній допомозі все відновили. Був побитий дах, все прийшло в непридатний стан і почало руйнуватися. Під час обстрілів ми ховалися в підвалі.

Ми проживаємо в приватному секторі, і слава Богу, були закрутки. Збиралися по кілька сімей і готували загальну їжу на всіх, щоб діти ні в чому не потребували. Дорослі на собі економили.

Водопровід був перебитий. Ходили на завод і набирали воду там, щоб приготувати поїсти або напоїти дітей.

Безпеки немає досі, бо постійно чуємо вибухи. Все, що згадую за ці роки, все було страшно. На той момент у нас було троє неповнолітніх дітей, один син постарше. Зараз у нас п'ятеро дітей, ми багатодітна сім'я.

Мрію, щоб все відновилося і було, як раніше, щоб у людей була робота і діти отримали гарну освіту.