«Навіть коли довкола все горіло, я не могла нікуди рухатися»

Я паралізована, тому на початку та всю війну проживала у Красногорівці. Навіть коли бомбили, коли все горіло, я лежала на ліжку. Я нікуди не могла рухатися, бо маю двосторонній параліч. Я мешкаю одна.

На вихідні до мене приходить донька. З цього року я маю волонтера, коли прошу, він завжди приходить. Щоправда, я намагаюся ні про що нікого не просити.

Раніше було нормально, не було війни. Але потім почався жах. Це було 13 липня 2014 року. Нас так бомбили, що довкола стояв вогонь. Тут був жах. Під час усіх обстрілів я була в будинку, бо хворію. Не хотіла бути тягарем для сусідів. Мені всі пропонували ховатись, але я не могла. Люди жили у підвалах, навіть у нашому.

У нас досі немає питної води, із крана тече технічна вода. Для чаю чи борщу треба купувати. Дуже довго не було світла, не було навіть технічної води.

Газа не стало відразу, як тільки почали бомбардувати, його немає досі. Адже Красногорівка знаходиться на лінії розмежування. З опаленням дуже тяжко.

Ми отримували гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова, дякую йому. Нам давали гарні продуктові набори.

У безпеці я не почуваюся, бо в нас досі продовжують стріляти. Хочеться забути, як страшний сон.