Для нашої родини є дві дати, які неможливо забути. 12.03.2022 відбулися перші «прильоти» по нашому будинку, а 12.11.2024 дім вдруге сильно постраждав. Найстрашніше, що того дня донечка була вдома сама, і чоловік рятував її під жахливими обстрілами. Раніше, коли будинок опинився під вогнем вперше, на дитину летіло розбите скло, а вона в цей час рятувала своїх собак.

Під час повномасштабного вторгнення наш будинок обстрілювали не один раз, його пошкодження оцінили у 60%. Ми втратили бізнес, загинула вся домашня птиця. Наше село 9 місяців було лінією фронту, тож ми змушені були виїхати до Миколаєва. Лише через рік ми повернулися, щоб власними силами відновлювати господарство.

Щоб легше переносити тяжкі моменти, донечка почала малювати. Згодом, у неповні 13 років, вона закінчила п'ять курсів манікюру і стала майстром. Це заняття — її головне «заспокійливе». Вона полюбляє читати вголос і відвідує гурток танців. Її надихають задоволені клієнти, а найбільша мрія доньки — відправити маму на відпочинок, подалі від важкої праці.