Валентина Василівна не збирається їхати з дому попри те, що земля і будинки здригаються від постійних обстрілів

Я мешкаю в Покровському, це Нікопольський район. Мені 69 років.

Коли почалась війна, було страшно, але їхати з дому я не хотіла і не хочу. Звісно, шокує те, що коїться. Будинки розсипаються в попіл, земля під ногами здригається. Очевидячки, путін прийшов «врятувати» нас від добра, тиші і тепла. Натомість приніс руїни, згарища, сморід, трупи людей і тварин.

Це моторошно, але я намагаюсь тримати себе в руках, пишу вірші, коли емоції переповнюють. Коли син був на війні, я також писала. Певно, такий ми народ – маємо снагу жити і боротись із найтяжчим болем. Я вірю, що ми переможемо цю навалу ворогів і зрадників. Вірю, що наша Україна розквітне.