Мені 59 років. Я жила в селі Зелене Запорізької області, працювала головним бухгалтером великого фермерського господарства. Моя донька жила в Запоріжжі, працювала гінекологом у хороших медичних центрах. Її чоловік – співробітник фірми Метінвест. Вони разом зі своєю дитиною виїхали у Фастів. 

Про початок війни я дізналася від доньки. Вона зателефонувала мені 24 лютого. Я залишилася без роботи і виїхала в Запоріжжя. Живу тут разом зі своїми сватами, які приїхали сюди з Горлівки. Ми отримали гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова, за що дуже вдячні. 

Найбільше мене шокувало те, що багато жителів нашого села зраділи приходу російської армії.

Приємно вражають людські вчинки. Мій роботодавець виплатив фінансову допомогу свої співробітникам. Неподалік від нас є церква. Небайдужі люди зносять туди речі для тих, хто їх потребує. 

Я виїхала без проблем, маршруткою. Зараз у нашому селі спокійно, але я не поспішаю назад, бо невідомо, що буде далі. Там залишилася моя мама. Їй 84 роки. Вона не захотіла виїжджати. Тож рано чи пізно мені доведеться повернутися.

Я думаю, ця війна триватиме років п’ять чи шість. Моя сестра живе в Мелітополі. Вона говорить, що прибуло багато ворожої техніки. Російські військові виселяють місцевих жителів і займають їхні домівки. Попри все, я вірю в нашу перемогу і намагаюся в міру своїх можливостей допомагати ЗСУ.