Сім’я Олександра Віталійовича особисто відчула всі труднощі життя на окупованих територіях. Але найстрашніша подія була, коли російські військові прийшли до них додому з обшуками

На момент вторгнення Росії я був вдома, якраз зібрав документи й мав їхати з дня на день до Києва в посольство Туреччини для оформлення туроператорської робочої візи. На той момент я навіть подумати не міг, що це початок війни й на нас нападає сусідня країна.

Найбільші труднощі виникли, коли ми почали жити офіційно під окупацією Росії. Це був початок квітня, до нас заїхали колони військової техніки та захопили територію, адміністрацію. Зняли прапор України та повісили прапор Росії, а в кабінетах повісили портрет свого президента. Ми бачили, як літають військові гелікоптери, винищувачі, бомбардувальники.

Десятого квітня до нас додому приїхали військові з автоматами та провели обшуки. Запитували різні безглузді питання, шукали зброю.

У мене дивилися в телефоні месенджери, галерею, змусили зняти верхню частину одягу і закачати штани, бо перевіряли на наявність татуювань пов'язаних із символікою України чи поранення після носіння берців. У моєї середньої сестри дивилися на долоні та пальці, бо думали, що вона снайпер.

На окупованій території не можна нікому довіряти, бо дуже багато зрадників виявилося серед своїх же. Боїшся вийти з території будинку і сказати свою думку. Оскільки ця інформація може дійде до комендатури, і це матиме небезпечні наслідки для власного життя і близьких людей.

Росія також перекрила потоки завезення товарів до магазинів з України, тому підприємці почали завозити товари з Криму та РФ. Ціни збільшили в рази. У плані їжі, води для моєї родини було трохи легше, бо ми живемо у селі й у нас є город.

З початку війни нашій родині стало трохи важко, були моменти коли доходило до невеликих конфліктів, бо це все тисне дуже емоційно, і не знаєш, чого чекати.

Згодом я, дві молодші сестри та мама виїхали з окупованої території, але тато з бабусею залишилися вдома. З татом спілкуємось через інтернет, поки є хоч якась можливість. Ми дуже хвилюємося за нього.

Мені було приємно, що різні фонди гуманітарної допомоги намагаються допомагати людям, які виїхали з окупованої території. Також я дуже пишаюся президентом Володимиром Зеленським, оскільки він гідний свого народу - це та людина, яка слухає народ і робить для народу.

Наразі роботи у мене немає. До початку війни я працював менеджером з туризму у туроператорській компанії "Anex Tour". Планую шукати роботу.

Про війну мені нагадує те, що багато будинків в Україні було знищено, обкрадено і вимушено кинуто.