Я з міста Тростянець Сумської області. У мене є мама. Їй сімдесят років. І донька, яка має групу інвалідності. 

Російська армія окупувала наше місто в перший день війни. Вночі були обстріли й авіаудари, а вдень загарбники ходили по домівках з обшуками. Деяких людей виселяли або забирали з собою й катували. Багато будинків пограбували. 

Питна вода була, а їжі – обмаль. Люди згуртувалися, ділилися продуктами й ліками. 

Я з мамою і донькою евакуювалася до Полтави. Деякі родичі залишилися в Тростянці. На блокпості російські військові наставляли на нас автомати й погрожували розстрілом. Змусили взяти до себе жінку романської національності з чотиримісячною дитиною. 

Ми пів доби їхали 125 кілометрів. Окупанти зупиняли нас кожні три-чотири кілометри й обшукували. 

Мама вже повернулася додому, а я зараз працюю за 35 кілометрів від російського кордону. Я керівник громадської спілки. Опікуюся людьми з інвалідністю, воїнами, ветеранами Афганістану, учасниками АТО. Працюю під обстрілами. Сюди приїжджають психологи-волонтери, допомагають дорослим і дітям подолати стрес. 

Я думаю, що війна закінчиться влітку.