Микола з дружиною возили в окуповані села продукти з Херсону, бо рашисти забирали харчі у селян. Одну їх машину з продуктами окупанти вилучили, іншу - обстріляли 

Я займаюся кавунами, для Херсонська область це звична справа, тому 24 лютого прокинувся рано. Близько пів на шосту почув вибух. Мої вікна виходять на аеродром, і я побачив дим. У соцмережах уже писали, що почалася війна. Я подзвонив батькові, і він це підтвердив. У місті зранку люди стояли біля банкоматів, у магазинах були великі черги.

Ми з дружиною поїхали до батьків у село за 20 кілометрів від Херсона. Там залишалися, поки не зайшли російські війська. Приблизно 10 березня поїхали в окупований Херсон по продукти, бо в селі все закінчилося. 

На блокпостах нас ретельно перевіряли. Ми привезли борошно, макарони, олію та інші необхідні речі для людей.

Потім почали їздити по сусідніх селах, купували молоко й інші продукти, які просили в місті. Коли вперше привезли яйця, молоко, бринзу і трохи м’яса, люди плакали, бо в Херсоні майже нічого не було. Хліб пекли самі. З міста привозили небагато, тому більшість роздавали односельцям.

Через два тижні мене зупинила російська ДРГ, серед них були так звані днрівці. Сказали, що моя машина «в розробці», і забрали її, хоча бачили, що ми возимо продукти. 

Згодом мені повідомили, що авто обстріляли самі ж російські військові. Коли я побачив машину через два тижні, у кузові була велика діра.

Люди з нашого села організували іншу машину, щоб підвезти продукти. Її теж обстріляли, бо військові подумали, що водій тікає. Авто повернулося з кульовими отворами.

У селі Музиківка, де залишилися мої батьки, снаряд упав у двір. На щастя, пошкодження були невеликі. Російські військові ходили по селу, забирали картоплю, молоко, м’ясо. На блокпостах вилучали продукти й називали це платою за проїзд.

На початку квітня ми з дружиною виїхали до Первомайськ, а згодом у Чорноморськ. Там було дешевше житло і відносно спокійно. Коли почалися обстріли інфраструктури та відключення світла, ми повернулися в село під Херсоном. Зараз я працюю під Херсоном, вирощую кавуни. Дружину перевіз до Миколаєва.

Я завжди вважав, що кращого місця за Херсонщину немає. Там море, степ і Дніпро. Найбільше хочу повернення лівого берега, бо там залишилися мої батьки. Головне для мене це повернення додому.