Мені 29 років. У мене є чоловік і дитина. Ми з села Бурчак Василівського району Запорізької області, яке потрапило в окупацію в перший день війни. Я працювала на будівництві в Запоріжжі. 24 лютого батьки забрали мене з роботи, бо громадський транспорт уже не ходив до нашого села.
Коли російські війська заходили в Бурчак, вони збили високовольтний стовп. Близько двадцяти днів не було світла. У нашому будинку електричне опалення, тому ми весь цей час жили в холоді. Від електрики залежало й постачання води. Газ також згодом зник.
Окупанти не випускали з села навіть по воду. Через це ми влаштували мітинг. У магазинах воду одразу розкупили. Була дуже складна ситуація. Продуктів також не вистачало, адже припинилося постачання товарів.
Для мене було шоком бачити танки під дворами й на городах. Російські військові ходили по домівках з перевірками. Вони забирали мобільні телефони, гроші, цигарки й узагалі все, що їм хотілося. Ми не випускали дитину на двір й самі рідко виходили, бо через нашу вулицю постійно проходило багато ворожої техніки.
Близько місяця тому я з дитиною виїхала у Запоріжжя. А чоловіків до 35 років окупанти не випускають. Я оформила перепустку на виїзд і знайшла перевізника. Дорога обійшлася мені недешево. Російські військові перевірили мене на наявність татуювань і взяли відбитки пальців. Потім дуже ретельно перевірили телефон. Речі оглядали з собаками.
