У перший день війни я пасла тварин. Побачила танки - думала, наші на навчаннях. Виявилось, то були росіяни. Після цього почався жах. Окупанти бомбили село, я постійно була у підвалі. Ми з чоловіком залишались в селі до останнього. Всі хати були побиті, село просто знищували. 

Із села нас вивезли військові. Посадили в автобус. Мені довелось випустити корів. Вони бігли за автобусом, поки не втомились. Всю дорогу вони ревіли, а я плакала в автобусі. Довелось все покинути. 

Ми приїхали до Запоріжжя. Зараз живемо в гуртожитку. Мені дуже важко, бо лишилась без нічого. Кожного дня я чекаю на новини про перемогу. Я планую повертатись додому, хоч там нічого вже не залишилось.