В перший день війни нам було з Херсону чути вибухи. Я не знала, що то, збиралася на роботу. Прийшла на роботу, а там кажуть: «Війна!» 

Потім я бачила, як росіяни їздили на Миколаїв - їм хтось показав дорогу. А тоді вони зайшли в Снігурівку, все розбили: магазини, аптеки. Тоді у нас вже світла не було - так вісім місяців і просиділи в окупації. Ми весь час вдома були, у сусідки в підвалі сиділи. Дуже переживаємо, страшно.

Нам влучило в хату. Хату розбило. Вже дали нам усі матеріали, щоб відремонтувати. Так і живемо.

Тут як руські були, то торгували тільки руським: була тільки водка, пиво і сигарети. Ми пенсії не могли зняти, одні проблеми були. Зараз нам дають гарні гуманітарні допомоги. Головне – вигнати цю наволоч.

Зараз усі в моїй родині нервові стали. Ми всі чекаємо перемогу. Найприємніше було, коли нас звільнили. Я йшла по дорозі, почула, що хтось їде. Думаю: «Невже руські повернулися? Піднімаю голову – Боже! Це наші!» Оце радість була! Люди співали, раділи, обіймалися. Зараз заплачу…

Нам - якби швидше закінчилась війна. Чекаємо перемоги, чекаємо мирного неба.